Опубликовано JuneRain в Чт, 10/11/2011 - 04:18
1.
Застудою дихає вітер в лице листопаду,
Мегаспокій землі … Тиша… Чи не до біди?
А ворожбитка все не розкладає карт колоду,
Не відриваючи очей від зосенілої води…
А на воді лише відбитки хмар і перекинуті дерева,
Безлисті, чорні, наче обгорілі стовбури,
У цю глибінь, повір, дивитися не треба…
Там мертвими живуть примари-упирі.
2.
Боюсь торкнутись попелу від ватр, в яких згоріло листя,
Чи то відбулась літа страта? І ешафот під ним зотлів …
І натовп скаженів, і біг , волав, бо чим сплатити мито?
За душу охололу, і розпашіле хіттю тепле тіло.
Оманливий туман напнув прозорі хоругви з нейлону,
В якому лиш розвидниться, мабуть, в полудні,
А до чиїх грудей тулитися? Кому поплакатись в долоні?
І не замерзнути… Лиш рік, а не життя, закінчиться у грудні.
3.
Вже так незадовго нам небо зішле витинанки сніжинок,
Божевільно–благально, самотність чиясь трендовата*
Проситиме дзвону набагного, співу й хоч вбогих поминок
На зимні нагріб’я, - заметів, з небесної теплої вати.
І після сполошного,- знову з Зазим’я тридзвоном пророчим
Воскресінням сполошене небо відкриє дорогу до себе, -
І знову мале жабеня в люстерковість ставкову ускочить,
Сполохає вічність і колами піде: так треба, так треба…
*трендовата - прокажена (польс.)